Вчимося досягати порозуміння

Ми школярі, і більша частина нашого життя проходить у школі. Однокласники – то наша друга сім’я, і дуже важливо аби в сім’ї панувало порозуміння. Але, на превеликий жаль, в умовах тієї ситуації, що склалася в Україні, досягти цього порозуміння все складніше, а інколи і взагалі майже не можливо. І проблема не у тому, що ми маємо різні точки зору, а у тому, що нам бракує вміння спілкуватися. Так, ми, діти нового покоління, звикли розмовляти, ховаючись за ніками і неймами у соціальних мережах, закриваючи своє обличчя кумедними авами… адже так легко висловлюватися, коли ти «по той бік». Ми стали боятися реальних розмов, бо не вміємо ні слухати, ні чути один одного. А власну точку зору на певні ситуації не висловлюємо з остраху стати «білими воронами», бо інші думають не так…

Але нам, мабуть, пощастило більше за інших. У цьому навчальному році в нашій школі з’явився новий урок з дуже оригінальною назвою «Кроки до порозуміння». Викладає його наш класний керівник, вчитель російської мови та зарубіжної літератури, Ірина Олександрівна Петровська. З перших хвилин цей урок здивував і зацікавив, адже ми не мали сидіти за партами і слухати пояснення вчителя. Навпаки, ми сіли у коло і говорили самі. Спочатку з острахом, адже раптом скажемо щось не так. Та потім стало зрозуміло, на цьому уроці нас не оцінюють, не коментують наші відповіді, а лише слухають, задають запитання, відповідями на які є не теоретичний матеріал, а наша власна точка зору, наше бачення. З вчителем ми спілкуємося «на рівних», і це для нас дуже важливо, бо нас сприймають не як нерозумних дітлахів, а як партнерів, рівноправних співрозмовників.

Обговорюючи на уроках певні реальні життєві ситуації, ми почали задумуватися про цінність родинних стосунків, необхідність взаєморозуміння і толерантного відношення до оточуючих. Ми зрозуміли, що у суспільстві існують різні думки, і кожна має право на існування. І конфлікт – це не бійка, а суперечка двох протилежних думок, тому треба не уникати його, а вміти розв’язувати. Ми всі різні, і погляди у нас різні, та саме від цієї різноманітності світ і є таким яскравим і різнобарвним. Наш обов’язок, як творців майбутнього рідної України, навчитися критично мислити, вміти перевіряти достовірність отриманої інформації, перестати мислити стереотипами, вміти захищатися від маніпуляцій нашою свідомістю, аргументовано доводити свою думку. І саме такі навички покликаний сформувати у нас, школярів, курс «Кроки до порозуміння».  

Ми віримо, що зможемо зробити ці важливі чотири кроки до порозуміння і поєднати роз’єднані громади в ім’я достойного майбутнього для Батьківщини.

Учні 9 класу Омельницької ЗОШ імені академіка М.А.Доллежаля

Осінній Бал

Осінь… Чудова, чаруюча пора. Пора холодів, смутку та самотності. Птахи покидають свої домівки та відлітають в теплі краї. Дерева одягають золоте вбрання і зачаровують нас своєю красою. В цей час у нашій школі традиційно проходить  святковий вечір «Осінній Бал».

Освіті Омельника 135 років

З теплим ласкавим промінням золотого Сонечка, тендітною павутиною «бабиного літа» та жовтогарячими барвами осіннього падолисту завітав до Омельницьої школи імені академіка М.А.Доллежаля славний ювілей – 135 років освіті. Адже у 1881 році в селі Омельник Преображенської волості Олександрівського повіту Таврійської губернії була відкрита перша власна церковно-приходська школа.

Мудреці говорять, що школа – це не тільки стіни. Насамперед, це – дух, пам’ять, традиції, наступність поколінь. Це педагоги: і ті, хто щодня переступає поріг, сіючи зерна доброго, розумного, вічного, і ті, кого вже немає сьогодні, але вони завжди живуть у пам’яті учнів, колег, і вчителі-ветерани праці, для яких найвища нагорода в житі – успіхи колишніх вихованців, їх щирі слова подяки.

З самого ранку у святково прибраному фойє та коридорах школи було людно, як ніколи. Яскраві кульки, море квітів, фото колажі зі світлинами, що відображають шкільне життя, виставка творчих робіт зроблених учнями та їх батьками з осіннього листя. А скільки гостей! Всюди радісні розчулені обличчя, щирі привітання…

Школа-ювілярка радо зустрічала поважних гостей, серед яких – заступник голови Преображенської об’єднаної територіальної громади С.Шаповалов, донька омельницького поета-пісняра І.Сухаря О.Корякова, член Національної спілки журналістів України Т.Курочкіна. Щирими вітаннями віншували колектив випускниця 1981 року, ветеран педагогічної праці, автор слів шкільного гімну Л.Онищенко та випускник 1984 року, директор Терсянської школи Новомиколаївського району, учасник АТО В.Застрожніков.  Були квіти, доброзичливі посмішки, шквал емоцій та бурхливі оплески.

Школа – вогник, що впродовж усього життя зігріває душу кожного теплом і завжди радо відчиняє назустріч двері. Школа – це країна, яку називають землею дитинства. Водночас саме у ній розпускаються квіти юності. Школа не підвладна вікові. Вона живе доти, доки у її стінах звучить сміх школярів, а на поріг ступають дитячі ніжки.  

Наша школа має не тільки багате минуле, творче сучасне, а й широкі перспективи розвитку у майбутньому. Впевненість у завтрашньому дні ґрунтується на високому професіоналізмі вчительського колективу, багаторічних традиціях, сучасних методиках виховання, тісній співпраці з випускниками й батьками.

Без минулого немає майбутнього, і обов’язком нинішніх учнів є не лише берегти, а й примножувати історію школи, передавати її з покоління в покоління. З гідністю та честю гордо нести статус випускника Омельницької школи.