Стежинами рідного краю: Попова криниця

        «Корисний відпочинок» – так можна назвати навчальну практику, яка щороку проводиться в Омельницькій школі імені академіка М.А.Доллежаля. Ми не відступаємо від традицій і цьогоріч. Цікавим і змістовно насиченим став перший день навчальної практики – школярі здійснили краєзнавчу експедицію «Стежинами рідного краю» та відвідали Попову криницю.  

            Керівник шкільного музею, вчитель історії Бондаренко Інна Іванівна познайомила учнів з легендою про появу криниці в центрі села, а місцева жителька Марія Іллівна Попова поділилася спогадами старожилів про криницю та цілющі властивості її води.

            Школярі мали змогу власноруч витягти з криниці води та відчути її приємну прохолоду. А ще згадали вірш місцевого поета-пісняра Івана Потаповича Сухаря «Криниця»

У городі криниця нова,

Там відро об цямрину дзенька,

А в криниці вода жива,

Як любов у моєї неньки.

Журавлиха там воду п’є,

До стежина біжить хрещата.

А в криниці джерельце б’є

Наче серце живого тата.

Переплутались там сліди,

Всі ідуть туди веселитись

Ми  із неї живої води

Не дамо ворогам напитись.

Відлетять і роки, й журавлі,

Полетять з ними батько і ненька,

Та нехай на тисячу літ

Об цямрину відерце дзенька.

Для допитливих:

            Є у нашому селі чудо-криниця і називається вона Поповою. З уст в уста передається легенда, що буцім­то її викопали омельницькі дядьки за розпорядженням попа ще в другій половині XIX століття. На місці невеличкого шумівця, що тоненькою цівкою бив із землі, почали її копати. Коли заг­либились метрів на чотири, то відкрилось таке потужне джере­ло, що почала вода йти через верх і заливати низові городи. Схарапуджені дядьки хутко прикотили млинове жорно і кину­ли в криницю. Це спинило воду. Тоді вони обіклали криницю добротною цеглою і змайстрували цямрину. З тих пір у ній святили воду і розносили її навіть по навколишніх селах. Ка­жуть, що вода та ніколи не псувалась.

Десятиліттями дзвеніла криниця, дивуючи селян чистою і смачною водою, і невичерпаністю. Коли було влітку довго не­має дощу, всім селом йшли до криниці, набирали з неї води та йшли кропити степ, а вже звідти розбігалися «мокрі як плющі».

Місцевий поет Сухар Іван Потапович згадував, що щось подібне сталося в 1947 році уже при його пам’яті. Тоді стояла неймовірна суша, мідне сонце випалило посіви і вису­шило степові річечки. Був голод. На той час Попова криниця була вже захаращена, бо, коли восени 1934 року місцеві «активісти» спалили церкву, то і про неї усі забули, занехаяли.

Отож того суховійного літа зібрала хлопчаків, серед яких був і майбутній поет, бабця Василина Бондаренко і, заплативши їм торбою тютюну, вказала на невеличкий виямочок, де було джерело. Хлопці, яким було 10-12 років від роду, дружно чистили криницю, але до дна не добрались – пішла вода і стала врівні з землею. Вона була чиста, смачна і холоднюча, аж хмільна. Це було під кінець серпня 1947 року. Тоді ж почалися величезні зливи, але нічому вони не допомогли, зате озимі тієї осені вдались на славу, а 1948 рік був урожайним.

Сільчани знову поставили на криницю цямрину з «журав­лем». Все село напувало з неї худобу, брали воду в тракторну бригаду, на ферми, возили, хто будувався, на заміси з вальків. Багато років ще служила криниця, брали з неї воду потужними насосами по 3-5 тон за один раз, а вже через кілька хвилин вода піднімалась врівні з землею.

Та не жаліли люди того дива. Під’їжджали брати воду важ­кими тракторами, роздавили отвір, цегла впала всередину, а потім хтось украв цямрину, а вже підлітки стали кидати туди брухт, пляшки, інший мотлох. Це сталося десь усередині 70-х років. 
        В 1995 році омельницькі дядьки третій раз вичи­стили Попову криницю, поставили залізобетонну цямрину і міцного"журавля". В той же день пішов дощ і тепер селянські корівки п’ють  води скільки бачать...

І пролунав останній дзвінок

         У травні, коли розквітають яскраві квіти і дзвенить пташиний спів, теплий весняний вітер приносить до нас свято останнього дзвоника. Країна Знань перегортає ще одну сторінку свого освітянського літопису.

         Останній дзвоник підводить риску, ставить крапку в багатоденному навчальному марафоні з усіма його уроками і перервами, контрольними роботами та домашніми завданнями… Мелодійний дзвін сповіщає про закінчення занять у школі та про початок прекрасної пори для усіх учнів – літніх канікул. А для тих, хто цього року закінчує школу, останній дзвоник є відліком початку найбільшої зміни в житті.

         Нехай останній дзвоник пролунає в кожному серці радісним настроєм, вірою в завтрашній день, надією життєвих гараздів і успіхів. Випускникам бажаємо знайти свою життєву стежину, а головне – стати гідними громадянами нашої держави.  

Увага! Свято Останнього Дзвоника!

Місце зустрічі – місто дитинства

Усе мине, та пам’ять не минає

Про школу, юність, вчителів…

І вечір зустрічі з випускниками нагадає

Про неповторність і красу шкільних років!

            Чим далі від нас шкільні роки, тим теплішими і ціннішими стають спогади про школу. І так прекрасно, що існує давня традиція – щороку в третю суботу травня збирати випускників різних років на вечір зустрічі у стінах рідної Alma-mater.

            20 травня 2017 року злилися дороги випускників різних поколінь в одну єдину, яка повернула їх в дитячо-юнацькі роки, привівши до храму науки, до рідної школи. У теплій атмосфері родинного свята зібрались у актовій залі випускники 1977, 1982, 1987, 1992, 1997, 2002, 2007, 2012 та 2016 років. Вони приїхали з усіх куточків нашої країни щоб хоч ненадовго, хоч на короткий час побути учнями, зустрітися з друзями, однокласниками та вчителями.  

            Як годиться, першою розпочала розмову господиня закладу – Орел Т.І. Вона по-материнські щиро привітала випускників, наголосивши, що найбільшою гордістю школи є її випускники – рясний цвіт, завдяки якому вона пишно квітує.

            Зустрілися випускники через 5, 10, 15, 20, 25, 30, 35, 40 років після закінчення школи. Цікаво, це мало чи багато?Для нинішніх учнів – це ціла епоха, а для наших ювілярів, як один день, коротка мить. Неначе вчора вони ходили до школи, рахували дні до канікул, отримували оцінки та зауваження, а сьогодні зібралися на свій ювілей.

            Не змогли прийти на свято ті випускники, які далеко від рідної домівки, та вони душею і серцем у рідній школі. Але, на жаль, серед випускників та вчителів школи є і ті, хто вирушив у дорогу, з якої немає вороття, залишивши по собі тихий смуток втрат та світлі спогади. Пам’ять про них було вшановано хвилиною мовчання…

            Після символічної переклички, розпочався святковий концерт, який тривав близько двох годин та подарував гостям чимало приємних хвилин. Під веселі та журливі мелодії пісень на екрані миготіли старі фотографії, немов кадри німого кіно під назвою «Шкільне життя». Жарти та запальний танок друзів стали окрасою свята. Та головним номером концертної програми були виступи самих випускників – пісні юності, спогади про цікаві й кумедні випадки зі шкільного життя, слова вдячності вчителям.

            Пісня закінчення святкового концерту колишні учні із задоволенням пройшли по шкільних коридорах, відвідали свої класи, посиділи за своїми партами, поспілкувалися з класними керівниками. Розмаїття почуттів у когось викликало радісну посмішку, у когось сльози щастя від довгоочікуваної зустрічі з далеким берегом дитинства. Школа для багатьох стала стартовим майданчиком в серйозне самостійне життя. Серед випускників нашої школи люди найрізноманітніших професій: лікарі, підприємці, працівники культури, інженери, керівники установ, педагоги…

            Як батьки чекають на своїх дітей, так само велика дружна родина Омельницької школи з радістю чекає своїх вихованців. Шановні випускники, Ви завжди бажані гості в нашій школі, а двері нашого закладу постійно відкриті для Вас! Тож до нових зустрічей у місті дитинства!

Екологічна акція «ЧистоТак» по збору вторинної сировини

В рамках року екологічного виховання, за ініціативи Шкільної екологічної служби «Берегиня», в нашій школі пройшла акція «ЧистоТак» по збору вторинної сировини (пластикових пляшок, скла, макулатури).

За тиждень учнями школи було зібрано 850 кг вторинної сировини:

ПЕТ пляшки – 78,15 кг

Макулатура – 217, 8 кг

Скло – 482,85 кг

Поліетилен – 7,4 кг

Металобрухт – 56,4 кг

Ж-Б – 0,2 кг

Алюміній – 2 кг

Мідь – 0,3 кг

Пластмаса – 0,6 кг

Бляшанки – 4,3 кг

Переможцями стали учні 6 класу, на другій позиції – 9 клас, третій щабель посіли учні 5 класу.

Переможці були нагороджені дипломом, а усі учасники акції отримали сертифікати.  

«Тринадцята зірка» Запорізького Театру Молоді

         18 травня учні нашої школи відвідали Запорізький Театр Молоді. До уваги глядачів було представлено спектакль «Тринадцята зірка». Неймовірний сюжет, емоційна гра акторів та яскраві декорації захопили юних глядачів з перших хвилин.

         Історія «Тринадцятої зірки» – це історія про жорстоку боротьбу за свободу, яка дістається великою ціною, і вимагає відваги, мужності, стійкості. Історія про покірність, любов і зраду. І хоча герої цієї вистави кролики, але розповідає вона, звичайно ж, про людей…  

Чарівна краса вишиванки

            Для українця вишиванка – це не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишивка – як символ, який зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та більше того, у вишивці зашифровано наш генетичний код.      

Вже близько десяти років поспіль в третій четвер травня відзначається Всесвітній день вишиванки. Та цьогорічні святкування Омельницькі школярі не обмежили одним днем. Напередодні, в рамках акції «Одягни вишиванку – пишайся тим, що ти Українець!», було проведено фотомарафон «Чарівна краса вишиванки», у якому взяли участь всі бажаючі.

Для українського народу вишита сорочка завжди була не просто елементом гардеробу – це була реліквія, яку зберігали впродовж десятиліть і передавали від покоління до покоління. То ж і наше свято стало незабутньою зустріччю поколінь. Омельницькі майстрині О.І.Сухар, Л.М.Лисенко, Л.С.Лисенко, М.А.Якубовська, Н.І.Барко не лише показали свої роботи, але й радо поділилися своїми вміннями з учнями школи. 

Майстер-клас, де вишивальниці давали уроки рукоділля, застосовуючи різні техніки вишивки, супроводжувався народними піснями у виконанні тріо «Мрія» та Ольги Петренко (СБК), учнів школи Святослава Топчія, Віолети Попадинець, Олени Пакети.

Українська вишивка – це яскраві кольори, фантастичні візерунки-символи, багатство фантазії майстрів, це «молитва без слів». З давніх-давен наші пращури намагалися привернути до себе добрі сили і захиститися від злих. Вони вирішили, що саме вишита сорочка поєднувала у собі сукупність божественних енергій, що творили довершену і гармонійну долю людини. Сама тканина сорочки вважалася неприступною для злих духів. Але ті частини одягу, де вона закінчувалася і починалося тіло, важко було захистити. Тут і потрібна була вишивка. Комір, манжети, поділ, розріз горловини старанно прикрашалися неповторними візерунками. Мовою містичної символіки, вони перегороджували шлях негативним силам до тіла і душі людини. Не дарма й дотепер існує вислів «народитися у сорочці», який означає бути щасливим у житті.

Тож носімо на долю і щастя вишиванку, це наш український космос і наш національний оберіг… 

З Днем української вишиванки!

Вітаємо з Днем Матері!

         Материнство – це щастя і благословення, яке Бог дає жінці. А ще велика відповідальність і важка праця! Всім матерям вільної і незалежної України бажаємо, щоб вас любили і цінували ваші діти – найкращі на світі, добрі, розумні та успішні! Нехай не заростає стежка до батьківського порогу, хай діти приїжджають на свята і дарують вам свої усмішки, теплі і ласкаві слова та свою віддану і негасиму любов! Будьте щасливими і здоровими на радість своїм рідним! Хай буде мир і щастя на нашій рідній землі!

Матусі наші рідні, легкокрилі,

Такі веселі, гарні, дуже милі,

В День Матері вітаємо сердечно,

За вашу мудрість, ласку безкінечну!

За ваші руки і ласкаві очі,

Які не спали, а гляділи нас щоночі,

За вашу пісню ніжну, колискову,

І рідну мову нашу калинову!

Хай Бог дає здоров’я вам міцного,

І щастя хай приходить до порогу,

Щоб діти вас не забували, приїздили,

І щиро поважали і любили!

Одягни вишиванку – пишайся тим, що ти – УКРАЇНЕЦЬ!

Вишивання моє, вишивання…

Чорний – сум, а червоний – кохання,

Синій – небо, зелений – буття…

Вишиванка – це наше життя!

Увага всім!

18 травня 2017 року о 10:00

відбудеться свято «Чарівна краса вишиванки»,

присвячене Всесвітньому дню вишиванки.

Запрошуємо учнів, батьків, працівників школи одягти вишиванку

і приєднатися до загальношкільного свята.

         Вишиванка – це наша національна гордість. Ще з сивої давнини відомо, що вишита сорочка є символом здоров’я та краси, оберегом щасливої долі та родової пам’яті. За традицією вишита сорочка передавалася з покоління в покоління, з роду в рід як родинна реліквія. Цей український оберіг пройшов крізь віки й нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до Батьківщини.

         Щорічно, у третій четвер травня, українці святкують День вишиванки. Цього року це свято припадає на 18 травня. День вишиванки – всеукраїнське свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого одягу. Свято є самобутнім і самодостатнім, не прив’язане до жодного державного чи релігійного. У цей день кожен українець одягає вишиванку і виходить в ній на роботу, в інститут, школу чи садочок. У такий спосіб українці демонструють, що вишиванка – це одяг не лише на свята, адже вишиванка є генетичним кодом українців. Разом з тим йдеться про вираження своєї національної та громадянської позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. Як показує досвід, люди в День вишиванки завжди піднесені та усміхнені, адже у стародавньому одязі закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів.

         Всеукраїнську акцію «День вишиванки» було започатковано студенткою факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, нині відомою дитячою письменницею, Лесею Воронюк у 2006 році. За 10 років свято пройшло шлях від флешмобу чернівецьких студентів до культурної події міжнародного рівня.

Одягни вишиванку – пишайся тим, що ти – УКРАЇНЕЦЬ!

Увага! Вечір зустрічі випускників

Зі Святом Перемоги!

Багато років минуло від незабутнього травня 1945 року, але й сьогодні величний подвиг захисників і визволителів залишається невичерпним джерелом патріотизму, вірного служіння своєму народу.

У цей славний день ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося та складаємо глибоку шану ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни.

Ми у вічному боргу перед Вами, за обірвану війною юність, за зразки мужності, силу духу, самопожертву, які Ви виявили в боях за рідну землю.

Вітаючи всіх, хто пройшов крізь вогонь Великої Вітчизняної, бажаємо міцного здоров’я, родинного благополуччя, довгих літ щасливого та мирного життя!

Ми знову прийдемо до вічного вогню,
Рокам ніколи пам'яті не стерти
Про тих,хто пережив страшну війну,
І тих, хто залишивсь в обіймах смерті.
Ми знову прийдемо до вічного вогню...
Із нами прийдуть і онуки й діти,
Щоб ветеранам до землі вклонитись,
Щоб вшанувати їхню сивину.
Нехай Господь дарує їм літа,
Тепло і затишок, щасливі дні безхмарні.
Нехай щороку зелень молода
Встеляє килимом стежки у завтра!

«Ми пам’ятаємо! Ми пишаємось!»

В рамках акції «Ми пам’ятаємо! Ми пишаємось!», приуроченої до Дня Перемоги, членами історико-краєзнавчої філії НДКО «Астер» було організовано Вахту Пам’яті до Меморіального комплексу села Благодатне Токмацького району.

Школярі мали змогу не лише схилити голови у скорботній хвилині мовчання та покласти до підніжжя меморіалу квіти як символ пам’яті та пошани, а ще й стати глядачами невеликої історичної реконструкції Свята Перемоги 1945 року.

Історико-меморіальний комплекс, відкритий 29 жовтня 2005 року у селі Благодатне (до 2016 року – Чапаєвка), не має аналогів в Україні. Тут з воїнськими почестями та за християнськими звичаями близько 10 років поспіль проходять перепоховання останків воїнів-визволителів нашого краю від фашистських загарбників, загиблих під час штурму лінії «Вотан» у жовтні 1943 року. Це – підсумок багаторічної пошукової роботи експедиції Асоціації пошукових загонів Запорізької області в рамках проекту «Незакінчена війна».  

Ідея перепоховання та створення унікального меморіалу народилася на початку 2000-х років. Проект реалізували запорожці – художник Володимир Форостецький і поет Григорій Лютий.

В центрі Меморіалу – плита з зображенням солдата з похиленою головою і напис «Ми пам’ятаємо про Вас». На схилі братської могили знаходяться п’ятдесят гранітних хрестів і плити з іменами полеглих. Поряд – славнозвісна артилерійська гармата ЗІС-3, активна учасниця тих страшних подій. Поодаль кулеметне гніздо, всіяне поіржавілими гільзами… Біля самого Меморіалу розташована невелика капличка, де кожен бажаючий може запалити свічу пам’яті за полеглими героями.

Пам’ятник, Композиція – символ закінчення Великої Вітчизняної війни, виготовлений з решток зброї, гільз і снарядів, гранат, касок, саперних лопат, знайдених тут під час розкопок. Монумент вінчає лелека, що немов злітає в небесну блакить, відриваючись від смертоносної зброї.

В пам’ять про жіночу штрафну роту, полеглу на схилах так званих Пришибських висот, встановлено пам’ятник у вигляді зламаної троянди.

У підніжжя пагорба стоїть пам’ятний дзвін, журлива мелодія якого набатом відзивається в серці і просить схилити голови перед загиблими героями, що полягли на цій висоті в ім’я Великої Перемоги!

З’явився Меморіальний комплекс у Благодатному завдяки голові місцевого сільськогосподарського виробничого кооперативу «Мирний» Миколі Володимировичу Савченко, пам’ятна дошка якому встановлена на території Меморіалу.

Ми пам’ятаємо! Ми пишаємось!